Блоги → Перегляд

ХРОНОЛОГІЯ ВЕЛИКОГО ЗЛОЧИНУ

Неділя, 21:41, 29.03.20

Рейтинг
0 0
Переглядів
433

0
0
У цій статті згадуються

 

       ЗЕМЛЯ  ОСНОВА  НАШОЇ ДЕРЖАВНОСТІ.

 

 Те, що відбувається сьогодні в Україні із землею сільськогосподарського  призначення, нагадує сплутаний клубок.  А той хто рибак то знає, якщо заплутується жилка то щоб її зберегти, а не обірвати, варто уважно і обережно розплутати починаючи із кінця.  До того ж, варто відмітити, що за створенням ось цього « заплутаного клубка»,  а звідси і земельного хаосу,  стоять якраз ті, хто сьогодні консультує владу і рекомендує які вона має приймати рішення.

 А тепер уявіть собі, що Україні, на початку незалежності, не нав’язується програма «Вашингтонського консенсусу», яка була розроблена для латиноамериканських країн, у наші земельні питання не вмішується МВФ і різні міжнародні організації, не проводиться «дике» розпаювання – то можливо ми б сьогодні жили у зовсім інші країні?

Коли говорять, що наша земля нікому не потрібна, і нічого не станеться якщо запустять ринок, то я не можу зрозуміти, чому приїзд великого закордонного гостя, починається словами – Коли розпочнете ринок землі? Невже у нас у країні уже все гаразд і не вирішеним залишився лише «ринок землі»?

Я не розумію (а точніше розумію), чому влада, у тому питанні яке є стратегічним для України, адже  це більше 70% нашої території, замість того щоб детально розібратись і вивчити досконало  питання та прийняти правильне рішення. з урахуванням інтересів економіки та майбутніх поколінь українців, так спішить відкрити ринок щоб навіть їх депутати не встигли вивчити це питання і не задумались над голосуванням.

 Звичайно із мораторієм  на землю варто закінчувати, але знаючи, що цей земельний хаос створювався штучно і свідомо, то  до розплітання цього клубка варто підійти дуже обережно. Тому, що можемо, в один час, втратити все.

Джаред Даймонд, лауреат Пулітцерівської премії, у своїй книзі «Колапс» пише - «Я сформулював приголомшливе запитання, яке поставало перед кожним суспільством минулого, що скінчило самознищенням, і яке й надалі поставатиме перед людством, якщо воно йтиме шляхом самознищення: як суспільство примудрилося зазнати краху, чітко бачачи в ретроперспективі ті небезпеки, що чигатимуть на нього у майбутньому? Чи можна стверджувати, що крах суспільства минулого був спричинений власними помилками їхніх громадян? Чи, можливо, вони стали нещасними жертвами невирішених проблем? Якою мірою шкода, завдана в минулому, була навмисною і неусвідомленою? А скільки шкоди було свідомо завдано людьми, які цілком розуміли наслідки своєї діяльності? Виявляється, що на колективне ухвалення рішень може деструктивно вплинути ціла низка чинників, починаючи з нездатності побачити й усвідомити проблему та закінчуючи конфліктом інтересів, коли деякі члени суспільства прагнуть досягти цілей, корисних для себе, але шкідливих для решти громади» ...

Я не знаю як історики, у майбутньому, будуть оцінювати сьогоднішні дії українців? Мабудь їх дуже здивує, що жителі країни, після того як ворог, забрав у них частину території, перебуваючи у стані війни, іншу частину території вирішили продати. Можливо вони і напишуть, що це відбулося із за корисних інтересів влади і плебеїв які її оточували, але це уже нічого не змінить. Виживають і стають сильними лише ті нації які не допускають самознищення.

 

  Оглядаючись на двадцять  вісім років, які прожила Україна після розпаду союзу,  виникає думка: чи міг бути інший розвиток і чи це є єдиний шлях для нас? Звичайно, такі речі потребують детального і всебічного аналізу, але я зупинюся на деяких деталях які знаходяться на поверхні. У 1991 році був опублікований відкритий лист до Президента Радянського Союзу М.С. Горбачова який підписали тридцять визначних учених світової економіки серед яких було три лауреати Нобелівської премії в області економіки: Франко Модильяні, Джеймс Тобін і Роберт Солоу. Уільям Вікрі, який також підписав цей лист, став Нобелівським лауреатом в 1996 році.  В цьому листі учені закликали Президента зберегти суспільну власність на землю і формувати державний бюджет за рахунок орендної плати за користування землею і природними ресурсами. Ось деякі уривки з цього листа:

«Шановний пане Президент!

 Перехід Радянського Союзу до ринкової економіки значно поліпшить добробут його громадян. Ваші економісти засвоїли багато що з досвіду країн, де ринкова економіка розвинена в тій або іншій мірі.  Але існує небезпека, що Ваша країна запозичує у нас такі риси економіки, які заважають західним країнам процвітати в тій мірі, в якій вони могли б. Зокрема, є побоювання, що ви можете піти по нашій дорозі, дозволивши приватному сектору привласнювати велику частину земельної ренти.

Важливо, щоб земельна рента була збережена як джерело державного доходу. Уряди розвинених країн з ринковою економікою збирають частину земельної ренти у вигляді податків, але це далеко не рента в повному об’ємі. Внаслідок цього вони надмірно і зайвий раз користуються такими податками, як податок на прибуток, податок з продажі, податок на капітал, перешкоджаючи тим самим розвитку економіки.

Збирання суспільством ренти за землю і природні ресурси переслідує три мети. По-перше, це гарантує, що ніхто не позбавляє своїх співгромадян власності за рахунок придбання в своє розпорядження не пропорційно великої частки природних багатств, що належить усьому людству. По-друге, це забезпечує здобуття державою доходу, який уряд може використовувати для фінансування соціальних програм, не знижуючи стимули до накопичення капіталу і до праці, не заважаючи ефективному розподілу ресурсів. По-третє, збираючи рентний дохід, держава має можливість установлювати такі ціни на комунальні послуги і системи суспільного користування, які будуть сприяти їх ефективному використанню.

Рентна вартість землі утворюється за рахунок трьох джерел: перше – природна продуктивність землі у поєднанні з чинником її обмеженої кількості; друге – розвиток суспільства; третє – створення соціальної інфраструктури. Всі громадяни мають рівні права на ту частину вартості землі, яка пов’язана з її природними властивостями. Складова вартості землі, обумовлена розвитком суспільства і його інфраструктури, є найбільш розумним джерелом для фінансування розвитку цієї інфраструктури.

…по справедливості майбутня земельна рента повинна належати грядущим поколінням, а не сучасному.

…Суспільство повинно докласти максимум зусиль до того, щоб земельна рента, що є плодом колективної праці, використовувалась на користь всіх його громадян. В той же час додаткова вартість, створена на землі в результаті праці і вкладень приватних осіб, повинна належати їм.» 

А що ж ми, як же влада незалежної України відреагувала на ці застереження і пропозиції?   

 

У мене на столі лежать декілька документів які докорінно змінили устрій і взагалі, майбутнє України. Це – укази президента Л.Д. Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року та «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям» від 8 серпня 1995 року.

 

Чи була така необхідність у цих указах? І чому вони з’явились тоді, коли президент лише на короткий термін отримав право видавати укази, які були на рівні законів? Якщо на друге запитання нам не відповість ніхто, окрім тієї людини яка підписувала ці укази, то на перше ми спробуємо пошукати відповідь.

 

Майже усе інформаційне і методичне забезпечення цих указів було викладене у двотомних підручниках які перевидавалися українською мовою декілька разів і були тим дороговказом по якому до сьогоднішнього дня проводиться земельна реформа. Що з’явилось перше - чи укази, чи ці підручники достеменно не відомо, хоча аргументи говорять про те, що першими були підручники. Що ж це за підручники? Ось переді мною лежить одне із видань:

 

ПАЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ТА СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

ПОСІБНИК

Видання четверте, виправлене та доповнене

Січень 2000 р.

Проект паювання сільськогосподарських земель в Україні

Київ, Україна

Контракт ЕРЕ-0014-1-00-5064-00, Трудовий Договір № 4

Агентство США з міжнародного розвитку Вашингтон у співпраці з Міністерством аграрної політики, Державним комітетом по земельних ресурсах та Урядом України

Підрядник

RONKO Consulting Corporation/ 2301 M Street, N. Y., Suite 400

Washington, D. C. 20037 USA

 

Ось саме по таких посібниках, які написали нам заокеанські хлопці, в перервах між кавою, ми проводимо земельну реформу і живемо уже 28 років. Звичайно досвід у проведенні подібних реформ у них є, чого тільки варта їхня власна земельна реформа. Ось як про неї згадує Джеймс Мейс:

 

“Приблизно сто років тому, коли моя рідна Оклахома готувалась стати штатом, індіанцям, що усе ще проживали на цій території, виділили ділянки землі у приватну власність. Це було для індіанців зовсім нове поняття. Намагалися захистити їхнє право на те, чого вони не розуміли. Однак згодом термін обмежень на продаж землі минув, і це дало поштовх творчості особливої категорії підприємців, котрі відкрито, часто з гордістю називали себе «рвачами». Йдеться про людей, які заробляли гроші нечесним шляхом, часто використовуючи зв’язки в політичних колах.

 

Пригадується особливо «яскравий» епізод, коли термін обмежень минув для певної категорії, був відправлений особливий потяг у місця поселення індіанців, і їх привезли у моє рідне місто Мускогі, тут для них організували вечірку, що тривала всю ніч і де їм запропонували в необмеженій кількості віскі та сигари. У ході цього свята власники земельних ділянок розставалися зі своєю власністю за такі «щедрі» суми, як 10 доларів і навіть менше. В наступні роки багато хто з них були змушені жити з родичами у повній убогості.»

 

* Книга «День і вічність Джеймса Мейса» ЗАТ «Українська прес – група» К., 2005

 У  США, взагалі ,  більшу частину землі у власність брали дуже  «просто» – індіанців, які споконвіку жили на цих землях, колоністи із Європи, або ж знищували, або ж загонили у резервації, і аж потім, коли уряду Англії стало від цього страшно і уряд захотів якось заспокоїти індіанців і зменшити кровопролиття, то створили якийсь «ринок», де індіанці, ті що ще залишилися живі і доведені до відчаю, продавали свою землю, як пише Джеймс Мейс, за 5-10 доларів, а то і за пляшку віскі…

    Саме огидніше те, що деякі  «українці», заявляючи про свою високоосвіченість і «мудрість», якою прикривають свою продажність, готові годинами розказувати про ефективність ринку землі. Та про те ,як покупці української землі, будуть дбати про український народ. І як не дивно, що частина поголів’я цього «етносу», яке після продажі землі піде із торбами по світу – у це вірить. Тому ще трохи історії:

«Важливо те, що в Американській революції істотного значення набула земля. Спроба британського уряду обмежити просування поселенців на захід Аппалачів стало ударом у серце експансіоністській мрії колоністів про майбутнє, мрії про відверту крадіжку, яка так тішила торговців власністю на зразок Джорджа Вишингтона. Коли під час Семилітньої війни лондонський уряд уклав угоди з індіанськими племенами, Вашингтон припустив, що вони – лише тимчасові союзники уряду. Його вразило, коли в королівській прокламації 1763 року, індіанцям дійсно підтвердили права на землю:

  « Я (між нами кажучи) ніколи не вважав цю прокламацію нічим іншим, як тимчасовим засобом утихомирення індіанських умів (писав він 1767 року своєму майбутньому партнерові Вільяму Кроуфорду). Звісно, за кілька років її скасують, особливо після того як індіанці дадуть згоду на захоплення нами цих земель. Той…хто нехтує теперішньою можливістю відшукати гарні землі і до певної міри закріпити їх за собою, щоб унеможливити їхнє захоплення іншими, скоро її втратить. Якщо вам не поталанить у пошуку землі, я частково візьму на себе цю справу, щойно з’явиться така можливість, і, крім того покрию всі витрати на її обстеження та оформлення на неї права власності… Досі ви могли легко збагнути, що мій план полягає у гарантуванні успішного земельного бізнесу. Тож вам перепаде із цього добра частка…(Проте) тримайте це у таємниці, або ж довіртеся лише тим… хто сприятиме вам у пошуку земель.» ( із книги - Ніл Фергюсон «Цивілізація»)

І як далі пише Фергюсон – «Це найкраща ілюстрація тісного зв’язку між землею та свободою в ранній історії Сполучених Штатів».

 

Чи не тому наша, тодішня влада, звернулася саме до цієї країни у якої уже був досвід проведення подібних реформ, чи можливо вони самі нам запропонували ще й виділили гроші на це? Автори посібника розглядають усі сторони земельної реформи, особливо, враховуючи, що ми не індіанці та і часи уже не ті, детально акцентують увагу на пошуку і підготовці однодумців у проведенні цієї реформи. Я зупинюсь лише на деяких деталях:

 

«Досвід інформаційної роботи з населенням переконливо свідчить про те, що безпосередня участь неформальних лідерів у реструктуризації КСП дозволяє не тільки інтенсифікувати самі зміни, але й запобігти можливим конфліктним ситуаціям, а у випадку їх виникнення знайти розумний компроміс. Для цього необхідно виявити неформальних лідерів з самого початку і заручитися їх підтримкою. Інформаційна робота з неформальними лідерами повинна забезпечити залучення неформальних лідерів до процесу реструктуризації господарства (створення ними власних підприємств (селянських фермерських господарств – СФГ) або розширення діючих». (Посібник. Проект паювання сільськогосподарських земель в Україні  ст.29)

 

Як тут не провести аналогію з висловлюванням ще з одного «доброзичливця» Роберта Купера, помічника міністра оборони Великобританії, який в свої книзі «Постмодернова держава і світовий порядок» писав: «…сьогодні на реверанси про права людини можна не звертати уваги, а покидьків серед місцевого населення завжди можна знайти, і вони будуть повідомляти з екрану, що це свідомий вибір їх народу. Із за цього їм дозволять називатися губернаторами, міністрами, президентами. Там, де можна обійтись фінансуванням виборів, можна обійтись без окупації. Нехай електорат сам собі вибере лідерів, які будуть плавно вистроювати країну в схему піраміди, на тому рівні де їм буде указано. Так і мороки менше, і витрат. Принцип самообслуговування. А щоб все виглядало пристойно, прийдеться садити на трон лідерів із місцевих політбомжів. Раби не повинні відчувати себе такими, тоді і за свободу не будуть боротись. Це і забезпечить стабільність і надійність системи. Поменше вівчарок, колючої проволоки, охоронців, тоді і менше буде заперечень – все добровільно…»

 

Бачите - все як у старі, добрі часи, тільки замість віскі і сигар право самим прийняти участь у «дерибані». Або ж, головне виявити бажаючих на цьому заробити, а потім назначати їх лідерами. В спеціальній літературі таких людей називають ще «агентами впливу»*. І вже вони будуть нести в маси і доказувати, що розпаювання і продаж Україною земель сільськогосподарського призначення це є світле майбутнє для народу.

 

*(Агент впливу – особа яка використовується для проведення таємного впливу на державних чиновників, засоби масової інформації або активну частину населення в інтересах і для досягнення цілей які переслідує іноземна держава. Ноорман Полмар., Томас Б. Аллен « Энциклопедия шпионажа » М., « Крон-прес », 1999.)

 

Але повернемося до листа - застереження визначних економістів.

Після написання цього листа пройшло більше двадцяти восьми  років, і що ж ми бачимо? У країнах з розвиненою економікою, які ще вчора показували приклад економічної стабільності сьогодні починаються прояви людської непокори, заворушення. Населення Європи і США різко старіє, починають виходити на пенсію ті, хто народився в 50-х роках минулого століття, а саме тоді був пік народжуваності, значить зараз відбудеться пік виходу на пенсію. Соціальні програми тріщать по швах, а пенсійні фонди лихорадить. В той же час автоматизація і комп’ютеризація виробництва не обіцяє збільшення робочих місць, а монополізація ринку створює умови, коли прибутки направляються в кишені лише декількох сотень родин. Населення усіх країн шукає нові способи для виживання.

Те що земля і надра повинні працювати на все населення яке проживає на даній території зрозуміли уже більшість. Саме у «відновленні балансу в розподілі національного багатства» вбачав майбутнє американців  президент США  Барак Обама. На даний час американський уряд уже скупив у державну власність більше 50% сільськогосподарських угідь, і далі продовжує скуповувати. А в таких країнах як Китай, Канада, Японія, Ізраїль, Голландія, Данія майже вся земля в руках держави і сільськогосподарське виробництво у них високоефективне. І земля збережена, і продуктів удосталь.  У Бельгії, Франції держава володіє 60-65% землі і здає її в оренду.

 

У Німеччині, після обєднання східної та західної її частин Федеральний уряд обрав шлях довготермінової оренди земель державної власності замість її продажі. А якщо сказати простіше то капіталістична Західна Німеччина після обєднання з соціалістичною Східною Німеччиною, де землі сільськогосподарського призначення були у власності держави. дуже зраділа і «кляті капіталісти» не стали паювати ці землі і виставляти на продаж, а залишили у власності усього німецького народу. До того ж, німці вважають, що кожен громадянин Німеччини, при бажанні стати фермером, може прийти до держави і взяти землю у оренду під виробництво.

 

А у нас це можливо??? В даний час латифундисти видавлюють останніх фермерів, а про те щоб створити нове фермерське господарство уже і ніхто не мислить.

   До чого приводить продаж земель сільськогосподарського призначення ми можемо побачити на прикладі Аргентини. Після другої світової війни ця країна, практично годувала всю Європу і була відома як «житниця світу». Великої рогатої худоби було достатньо, щоб прогодувати свою країну і інший континент. Сьогодні населення Аргентини голодує, країна стоїть на межі дефолту. Що ж трапилось? Адже Аргентина так і залишилась «житницею світу», але після впровадження земельного ринку, декілька транснаціональних компаній скупили сотні тисяч гектарів сільськогосподарських земель, і тепер родючі поля огороджені, і знаходяться під охороною, а весь зібраний урожай вивозиться за кордон більш платоспроможним клієнтам, так як в самій Аргентині безробітний, бідний житель не може дозволити собі купити вирощену на їхніх полях продукцію по таких цінах. Щось подібне може статися і з Україною та її жителями. Щорічні високі врожаї все менше і менше відбиваються на статках простих жителів України. А ріст валового внутрішнього продукту перетворюється лише в статистичний показник, який може збільшуватись і тоді коли прибуток отримують лише декілька десятків сімей, а всі інші знаходяться за межею бідності.

 У Бразилії   . після відкриття ринку землі протягом п'яти років с-г землі виявилися в руках десятка лендлордів. А її колишні власники, витративши отримані гроші, стали мешканцями бідних районів.

Тепер держава витрачає по 2-3 млрд доларів на рік на те, щоб викупити землі у аграрних баронів назад і віддати ділянки в пільгові кредити громадянам з умовою, що вони повернуться в села. То чи варто нам йти таким шляхом? І подібних прикладів не мало.

 

 

Керівництво різних держав негаразди всередині своїх країн пояснюють глобалізацією, падінням ринку та інше. Але за усіма цими негараздами саме і стоять питання, куди направлені кошти від використання природних ресурсів тієї чи іншої країни – місцевим громадам чи великому капіталу.

 

На даний час перед усім світом стають все нові і нові виклики. Експерти попереджають, що коли настане глобальне потепління й підніметься рівень світового океану, кількість землі, придатної для життя й обробітку, катастрофічно падатиме, що приведе до перенаселення і військових конфліктів. Економічна криза набирає обертів, і це не стихійне явище, це - закономірний процес сучасних економічних відносин. Світовий ліберальний проект терпить крах.  Ми стоїмо на порозі нової цивілізаційної епохи. А українці замість того щоб в цей складний час захищати  державність і незалежність, викидають на ринок свою територію – землі сільськогосподарського призначення. У України саме зараз є можливість, відмовившись від цієї злочинної авантюри, стати центром нового економічного розвитку та показати усьому світу приклад вирішення економічних проблем за рахунок внутрішніх резервів, а не за рахунок кредитів МВФ які лише прискорюють падіння країни у прірву.

 

Так, згідно статистичних даних: сільськогосподарські угіддя України займають 41,7 млн. га, або 69,1%, загальної земельної площі, У загальній площі сільськогосподарських угідь площа ріллі становить 34 млн. га, або ж 56,7% від території України. Звідси - на одного жителя України, а їх у нас уже 45,6 млн. чоловік, припадає, сільськогосподарських угідь – 91,4 сотки, або ж 0,91 гектара, і відповідно ріллі – 74,6 сотки, що становить 0,75 гектара.

 

Для порівняння – Англія – 0,1 га ріллі на одного жителя, Німеччина – 0,14 га, Італія – 0,15 га, Франція – 0,31 га, Польща – 0,34 га.

Конституція України і безпосередньо стаття 13 підтверджує, що  земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключно (морської) економічної зони є об’єктами права власності  Українського народу. Тобто, кожен громадянин України за час свого життя має право отримувати орендну плату за свій, майже гектар сільськогосподарських земель.

  А якщо ще взяти ті дані, що оприлюднили Держгеонадра про те, що у надрах нашої країни, тільки на сьогоднішній час, вітчизняними геологами виявлено 20 тисячах родовищ і 117 видів корисних копалин, то куди тим французам чи навіть полякам до нас.

  Мені можуть заперечити, що землі сільськогосподарського призначення розпайовані і належать лише  частині громадян України. Так, я знаю, розпайовані між 12,5% жителів України. Я уже про це писав і у своїх статтях, і у книгах – «Сценарий для Украины» та «Батьки, діти, реформи і Ми!». Але давайте трохи відійдемо від цього і уявимо, що статтю 13 Конституції України ніхто не відміняв, і ніхто не прирівнював себе до Бога та не ділив (розпайовував), по іноземних рекомендаціях те, до створення чого ніхто з присутніх не приклав ніяких зусиль. Мабуть було б дивно бачити, що кожен пасажир електрички виходячи на своїй станції відривав і забирав з собою сидіння на якому він просидів декілька годин. А от із землею сільськогосподарського призначення виходить так вчиняти можна.

 

  Колись, Олег Бахматюк, керівник агрохолдингу «Укрлендфармінг», який орендує близько 500 тис.  га с-г земель у інтервю, Економічній правді 28 жовтня 2011 року, говорив :  «Я націлюю свою команду на те, що через два-три роки в Україні оренда землі буде така, як в Європі, тобто 300 доларів за гектар».

 

І це справедливо – 300 доларів для агрохолдингів, 300 доларів для іноземних компаній (а вони орендують більше 12 млн. га), по 100 – 200 доларів для вітчизняних фермерів, у залежності від  площі орендованої землі, ну і так далі. Я не стверджую, що саме така орендна плата має бути, але коли б платили навіть середню орендну плату, то у бюджет України щорічно надходило б до 8 мільярдів доларів, що майже 20% бюджету України.  Ось так без корупції і кредитів МВФ.  І кожна громада знала б скільки надійде у бюджет їхнього населеного пункту  у цьому році, на наступний рік і так далі. Тоді б і бюджет формувався знизу. І не стояв би голова сільської ради з протягнутою рукою цілий рік випрошуючи дві машини асфальту, а разом би зі своїми депутатами і односельцями планував, як ремонтувати чи будувати школу, лікарню, спортзал, як розвивати село чи допомогти пенсіонерам. І так на рівні району, області, країни. Тоді б і виборці підходили більш відповідально при голосуванні за депутатів у місцеві органи влади. А депутати Верховної Ради займалися б законотворчою роботою, а не «дерибанили» бюджет. Це є один із шляхів подолання корупції і панування демократії. Ми дуже добре навчилися говорити про європейські закони і демократію, в той же час використовуючи середньоазіатські традиції та родинні зв’язки в державних структурах.

 

Якось довелось бути присутнім на одній зустрічі кандидата в депутати з жителями села, де директор школи уклінно дякував за подарований школі музичний центр, вартістю 8 тисяч гривень і говорив, що нарешті в школі буде своя музика. Неприємно було на все це дивитись, знаючи, що у громади цього села  три тисячі гектарів сільськогосподарських угідь, а це майже 15 мільйонів гривень. Навіть якщо по європейських мірках – 30% віддати до центрального бюджету, то в розпорядженні громади залишається більше 10  мільйонів гривень. І ось громада, яка може мати такий бюджет лише від оренди землі, радіє подарунку за 8 тисячі гривень і обіцяє голосувати за кандидата. В той же час, в теленовинах показували, як інший кандидат в депутати, розповідав жителям села, що якщо його підтримають, то він «виб’є» гроші на дитсадок, а якщо ні - то їхні діти залишаться без дитсадка. Ось так іде боротьба за голоси і звідси починається корупція. І тільки бюджет який буде формуватися і розподілятися знизу вверх, а не зверху вниз дасть в значній мірі можливість зменшити корупцію, а народу відчути себе господарем.

 

Партії ідучи на вибори у своїх програмах пишуть, що знизять податки, збільшать пенсії і зарплати бюджетникам, піднімуть соціальні видатки і т.п., одним словом забезпечать усі забаганки виборців, аби за них голосували. З позиції дешевої виборчої реклами, можливо і правильно, з позиції економіки і конкретного стану справ у державі – повна профанація. Ось коли усі передвиборчі лозунги будуть економічно обґрунтовані, а автори стануть нести відповідальність за їх виконання, лише тоді ми почнемо рухатись уперед, а не скочуватись назад у нікуди. Україні потрібні державні люди, а не політикани.

  Раніше я  писав, що у нас працюючих уже менше ніж пенсіонерів. А з кожним наступним роком, в зв’язку з високою народжуваністю у 1948-64 роках, а тепер з виходом тих людей на пенсію, кількість пенсіонерів буде збільшуватись, а кількість працюючих зменшуватись. До того ж, почне повертатись додому, щоб доживати віку, частина тих, хто сьогодні працює за кордоном. Поряд з цим необхідно враховувати, що людина, яка працює в бюджетній сфері, уже отримує зарплату з бюджету, звідти ж і йдуть її пенсійні відрахування. А скільки ж у нас головних наповнювачів бюджету, тих хто виробляє товари з доданою вартістю? Чи багато їх? І що для цього робиться щоб їх було більше? За рахунок чого ми надалі маємо формувати бюджет і наповнювати Пенсійний фонд? Ситуація дуже складна, і замість того щоб усім шукати механізм, як зменшити цю загрозу, ми займаємось популізмом і викидаємо на торги останній стратегічний запас наданий Богом у розпорядження жителів України це - землі сільськогосподарського призначення, плата за оренду яких уже сьогодні могла б давати у бюджет до 20%, що фактично, а не на словах дало б можливість зменшити податки для бізнесу і одночасно збільшити соціальні видатки уникаючи різних корупційних схем. І це тільки від орендної плати за землю сільськогосподарського призначення. А якщо ще врахувати плату за використання інших природних ресурсів? Тобто Україна, одна з небагатьох країн світу, природні ресурси якої створюють такий запас міцності, як для жителів так і для самої незалежної держави, який дасть змогу вистояти проти будь яких економічних криз.

 

Взагалі алгоритми української ментальності вражають. Дозволили все розпродати, приватизувати, а тепер швиденько стають у чергу за пенсіями. До кого? Хто вам зі своєї кишені має платити пенсії? Ваші діти. Саме на їхні плечі ляжуть ваше пенсійне забезпечення і борги МВФ.

 

Пенсійна реформа, де задіяні лише ті, хто працює, і пенсіонери, не має майбутнього. І, якщо не ввести додаткового чинника, то нас очікує найстрашніше, що може бути, — конфлікт поколінь. Тому, щоб цього не допустити, Пенсійний Фонд повинен мати стабільні додаткові надходження, які дали б змогу зменшити податковий тиск тих, хто працює, і гарантувати забезпечення пенсіонерів.

Якщо озирнутися на двадцять вісім років, які прожила незалежна Україна, виникає думка: чи міг бути інший розвиток і чи це єдиний шлях для нас?

    Буваючи в кабінетах влади, можна почути: «Як людина я з тобою погоджуюся, але як держслужбовець мушу робити навпаки». Якій же державі служать ці люди, що для того, аби вчинити «по-державному», мають знищити цю країну, поламати життя і долі людей? Але все це ми сприймаємо як належне, адже саме наше покоління всі ці двадцять вісім років «розбудовувало» Україну, отримувало нагороди, звання, голосувало, рахувало бюлетені. І саме тому в сьогоднішній грі у пенсійну реформу нам пропонують лише дві команди — ті, хто працює, і пенсіонери, а, якщо сказати точніше, — діти і батьки. Старше покоління своїм беззубим ротом з’їло все, що мало належати нащадкам, а тепер тягарем висне на шиї тих, хто тільки спинається на ноги. Їм би радіти життю, працювати, створювати сім’ї, ростити дітей, а вони мають робити непосильні відрахування від заробітної плати на армію пенсіонерів, котра щорічно збільшуватиметься. Мені можуть заперечити, що молоді пропонують накопичувальну систему пенсійного забезпечення. Але прості підрахунки показують, що, якщо з пенсійного фонду забрати надходження тих, кому ще немає 35 років, і спрямувати їх на накопичувальні рахунки, то дефіцит фонду ще більше зросте. Чи не так?

 

Тому постає логічне запитання, чи будуть мати право сьогоднішні і завтрашні пенсіонери, моральне право, через рік-два, коли Пенсійний фонд буде напів пустий, а кредити перестануть давати, вимагати пенсії? Мабудь ні. І за що? Адже саме ці покоління привели Україну до зубожіння. І це буде справедливо. Поставте це запитання молодому поколінню і ви почуєте відповідь.

 

Чи розуміють українці, що вони втратять коли запрацює ринок земель с-г призначення? Я думаю, що розуміють. Як свідчать результати різних опитувань у всіх регіонах України, щодо ставлення громадян до земельної реформи - то більшість українців (73%) переконані, що питання про введення вільного ринку с - г земель має бути винесене на референдум. Але навіть знаючи, що земельна реформа розроблена іноземними фахівцями і не несе українцям нічого доброго, депутати Верховної Ради голосують за проект закону «Про ринок земель….», навіть не обгрунтовуючи свого голосування ідуть наперекір більшості народу  та незважаючи на те, що земля і по Конституції і по законах Божим має належати усім жителям, які проживають на ній сьогодні і будуть проживати завтра.

  Представники влади, та всі ті хто причетний і розпочинав цю злочинну «реформу», спішать, за будь яку ціну, пустити землю с-г призначення України з молотка, щоб ніхто, і ніколи не зміг повернутися до цього питання та не запитав – А як все це розпочалося, і хто за цим стояв?

   Адже, якщо повернутися до витоків земельної реформи в Україні, то спливе багато «заслужених» призвіщ яким майбутні покоління зможуть інкримінувати злочинні дії, а Україна узнає своїх героїв які розвалили не тільки сільське господарство але і в цілому усю Україну.

  А ось, що пише Тім Ланг, Головний консультант уряду Великобританії по питаннях продовольчої безпеки, професор. кафедри продовольчої політики Кембріджского Університету:

 

«Я щиро співчуваю Україні. Після століть насильницької колонізації зараз вона збирається добровільно роздягтися перед Заходом. Можна говорити, що для України добре залучати інвестиції багатих країн, що продуктивність сільськогосподарського сектора виросте, але на мій погляд, – це нічний кошмар, просто розфарбований яскравими кольорами.»

 

(Also in Europe: the impact of EU agrofuel policies in Central and Eastern Europe (co-funded by the European Commission) // http://www.europafrica.info/file_download/15/The+Impact+of+EU+agrofuel+policies+in+Central+and+Eastern+Europe_April+2012_FINAL.pdf)

 

А профессор Мартін Ларго і доктор Неіл Равенскрофт (міжнародні експерти видання The Ecologist, Великобританія) так бачать питання ринку сільськогосподарчських земель в Україні:

 

«Світовий банк особливо сприяє комерціалізації та введенню ринкових відносин в земельних питаннях для країн, що мають значний природний потенціал. При цьому місцеві традиційні системи землеволодіння та землекористування всілякими шляхами оголошуються «неефективними», «відсталими», не кажучи про те, що вони, звичайно ж, фінансово цими інституціями не підтримуються. Після того як місцеві системи країн-мішеней визнані неефективними за визначенням, впроваджується інша парадигма, вже вигідна розвиненим країнам. Парадигма, в корені відрізняється від традиційних систем землеробства, керувалися звичаєм, відповідальністю, самообмеженням, повагою і любов’ю до землі. Ця нова парадигма, крім усього іншого, викорінює глибокі культурні та духовні зв”язки людей із землею. ... Будь-яка поважаюча себе країна побачила б у таких діях однозначне посягання на свою національну безпеку».

 

«У відповідь на чисельні міжнародні скандали Світовий Банк спішно розробив і зараз активно впроваджує «сім принципів відповідального інвестування», намагаючись зробити економічний захоплення землі, іменований «великими інвестиціями в сільськогосподарські землі», більш соціально прийнятним. На жаль, основне завдання Світового Банку при впровадженні цих добровільних принципів - зниження ризиків для інвесторів, оскільки в будь-якому випадку це дуже ризиковані інвестиції. Практично в будь-якій країні, де такі інвестиції вже розвинені, виникає негативна соціальна реакція, що переростає дуже скоро в глобальний рух. Всі обіцянки про «виграшною для всіх» стратегії, як показує практика, виконати просто нереально. Стратегія обіцяє прозорість і належне управління, повага з боку іноземних інвесторів прав місцевих громад і т. д., Але це нездійсненно, коли місцеві уряди самі їх не поважають. І загалом правильні слова про створення кваліфікованих робочих місць та передачі технологій стають марними, оскільки це зовсім не ті проблеми, які треба вирішувати місцевому сільському господарству. У країнах Африки та Латинської Америки, першими зазнали неоколонізації і випробували вже повною мірою на собі її наслідки, в «виграшну для всіх стратегію», звичайно ж, ніхто не вірить».

 

(Also in Europe: the impact of EU agrofuel policies in Central and Eastern Europe (co-funded by the European Commission)//

 

http://www.europafrica.info/file_download/15/The+Impact+of+EU+agrofuel+policies+in+Central+and+Eastern+Europe_April+2012_FINAL.pdf)

 

     При цьому ніхто не ставить під сумнів, що інвестиції в сільське господарство необхідні. Однак більш важливими питаннями є: які типи інвестицій потрібні? На користь кого будуть розподілятися їх вигоди і як це позначиться на бідності та рівні розвитку сільських районів?

 

Європейські дослідники Центру прав людини та глобальної справедливості пишуть: «…місцеві дрібні фермери потребують інфраструктури (дороги і об’єкти зберігання), більш широкого доступу до фінансових ресурсів, вони повинні мати можливість створювати кооперативи, а також поліпшувати свої переговорні позиції на ринках, отримуючи більш повну інформацію про ціни. А чого місцеві фермери, безумовно, не потребують - це в придбанні великими інвесторами їхніх земель, з благословення урядів, які позбавляють їх засоби до існування, самого важливого активу, який вони мають. Ігнорування цієї реальності може мати дуже серйозні наслідки. Безземельні селяни - це явище, яке систематично пов’язано з недостатнім харчуванням, неконтрольованої міграцією в міста і повним занепадом рівня життя в сільських районах. Навіть коли обіцянки дані на найвищому рівні і закріплені законодавчо, існує величезний розрив між зобов’язаннями, прийнятими на папері і їх ефективною реалізацією. Урок з минулого досвіду інших країн показує: законодавчі гарантії, що місцеві громади будуть повністю захищені, мати будь-які пріоритети, з ними будуть проводитися консультації: переговори і спільно виробляється стратегія, робочі місця будуть збережені і т. д., - після продажу землі майже ніколи не дотримуються».

 

(Foreign Land Deals and Human Rights: Case Studies on Agricultural and Biofuel Investment. Center for Human Rights and Global Justice/ http://www.chrgj.org/projects/docs/landreport.pdf)

 

А чи є достатньо аргументів у тих хто пропонує ввести ринок земель сільськогосподарського призначення? Ні не має! Усі їхні аргументи лежать лише в одній площині - земля товар за який можна отримати гроші.

 

Але чи це так? «Господня земля, і все, що на ній, населення і мешканці її…» (Псалом 24). Хто сказав, що українська земля це товар? Чому одне покоління має вирішувати і продати те шо належить не їм, а створене Богом і дано лише у користування усім тим хто жив, живе і житиме на території України? Чому б’ючи перед образами поклони, а потім вставши з колін, ми йдемо торгувати тим, що не належить нам?

 

Всі ці роки нам нав’язували, що розпаювання необхідне, тому що тільки власник може ефективно обробляти землю. Ми мовчки погодилися з цим, визнавши, що в нас немає спеціалістів і сільськогосподарської науки, й сьогодні майже всі спеціалісти та науковці залишилися без роботи. А тепер нам ті самі «реформатори» твердять, що землю слід продавати тому, що ті власники земельних наділів, які були раніше, вже старі, помирають, то хай хоч на старості скористаються грішми, отриманими за Матінку-Землю. І вже тільки нові власники, які скуплять десятки тисяч гектарів, сидячи на Канарах, зможуть їх ефективно обробляти. Таке враження, що українці ніколи не вміли обробляти землі й тільки зараз уже нові власники їх цьому зможуть навчити. Виходить, у нас досі взагалі не було сільськогосподарської науки, навчальних закладів, котрі готували спеціалістів для сільського господарства, самих спеціалістів та високих урожаїв, якщо за новою «теорією» врожаї мають підніматися тільки залежно від власності на землю.

     Адже, якщо ознайомитись з працями великого російського теоретика сільського господарства початку  ХХ століття О. В. Чаянова, то можна побачити, що фермери і селяни це не одне і теж саме. Фермери навіть дрібні, займаються бізнесом, а селяни працюють на землі щоб отримати зарплату щоб потім купити необхідні речі, а не накопичувати прибуток. Можливо, частина колишніх колгоспників і змогла б стати успішними фермерами, якби держава створила їм для цього сприятливі умови. А інша частина після розвалу колгоспів, куди їм? Так реформувати сільське господарство потрібно було – кредитувати, впроваджувати глибоку переробку сільськогосподарської продукції, допомагати виходити на зарубіжні ринки та інше. Але звести усю реформу до паювання та продажу землі це велика авантюра якщо не сказати більше. З розвалом села розвалилась і галузь сільськогосподарського машинобудування і сотні тисяч людей стали безробітними.

 

Ми ніяк не можемо зрозуміти, що держави, мешканці яких не аналізують того, що відбувається, а лише спостерігають, як шматують їхню Батьківщину, і стають у чергу, щоб визбирати крихти, не можуть довго залишатися незалежними.

 

Як так сталося, що українці які завжди в легендах, піснях, віршах і в повсякденному житті говорили «Мати – Земля» сьогодні відрікаються від неї і виставляють її на торги бажаючи отримати жалюгідні зелені папірці? То чи не тому за роки незалежності у нас стільки негараздів, що ми втратили цінності, продаємо те, що святе, а владу обираємо не державну, а комерційну, для якої Україна є склад, товари з якого можна вигідно продати, а самі жителі України лише небажані свідки.

 

  У 1995 році, Ернст Ульріх фон Вайнзеккер, Ейморі Блок Ловинс і Хантер Ловинс представили доповідь Римському клубу «Фактор чотири. Подвоєння багатств, дворазова економія ресурсів», в якій пропонували деякі нові рішення старих проблем, що підстерігають людство на шляху до сталого розвитку. У своїй доповіді автори дуже скептично поставилися до теорії ринків які сьогодні постійно нав’язують суспільству:  «Призначення ринків – бути ефективними, а не достатніми; жадними, а не справедливими. Ринки ніколи не ставили собі за мету досягнення спільності або цілісності, краси або справедливості, стійкості або духовності. Якщо ринки і роблять щось хороше для китів або дикої природи, Бога або Матері Землі, або наших онуків, то це чисто випадково. Ринки, якщо їм дозволити нормально працювати, дуже добре досягають поставлених перед ними  цілей, але ці цілі далекі від загального призначення людини».

      Як наголошує Роберт Райх (американський політичний аналітик, професор школи державної політики, колишній міністр праці США ) у книзі «Врятувати капіталізм» – «…ринок, організований тими, хто має величезне багатство, і діє цей ринок відповідно. Це привело до дедалі інтенсивнішого перетікання добробуту нагору внаслідок перерозподілу всередині ринку його ресурсів, які переходять від середнього класу і бідніших верств населення до меншості, яка окупувала верхню частину шкали доходів. Оскільки такий перерозподіл відбувається всередині ринку, його значною мірою приховано від стороннього людського ока.

 …Події свідчать, що доходи та багатство дедалі більше залежать від того, хто має право встановлювати правила гри.»

  То чому б українцям не почати вивчати і при міняти ті методи, які пропонували вчені у своєму листі до Горбачова, де в основі розвитку держави лежать моральні принципи, а не ринкова продажність. Щоб вилікувати суспільство, досягти справедливості і відновити відношення до Землі, насамперед, необхідно переосмислити наші стосунки до Творця, оцінити наші власні дії,  та як це вплине на  майбутнє наших нащадків.

Військові теоретики поділяють сучасні війни, які швидше за все будуть вестись у першій чверті 21 століття, на контактні (четвертого покоління) із застосуванням звичайної зброї та безконтактні (шостого покоління). Головне завдання війни шостого покоління - знищення безконтактним способом економічного потенціалу будь-якої країни на будь-якій відстані. З цим важко не погодитись, як із тим, що з часом знеціниться не лише ядерна зброя (п’яте покоління), бо це війна на самознищення, а й звичайні збройні сили. До того ж війни шостого покоління уже ведуться. Не обов’язково у цій війні високоточна зброя повинна мати форму: це можуть бути політичні інтриги, дезінформація, змови монополістів, штучні фінансові потрясіння за допомогою валютних маніпуляцій, підштовхування влади на хибні рішення тощо. Сюди так само належить бездіяльність тієї само влади, чи навпаки – злочинна діяльність.

 

Виходячи з цього, можна без перебільшення сказати, що в Україні є всі ознаки війни шостого покоління. Хто ж наш ворог? Важко відповісти, бо в одних це бажання бачити Україну залежною і підконтрольною, в інших – ще один плацдарм, або просто жадоба наживи. Але всі вони в одному блоці знищення України як держави. Та замість того, щоб вникнути і розібратися, що ж відбувалося в Україні у дев’яностих роках минулого століття і звідки виникла так звана «земельна реформа», ми вперто будемо йти до кінця, щоб не тільки завершити цю реформу, але й пройти точку неповернення. А депутати справно будуть давити на кнопки для втілення своїх самих заповітних мрій. Але не потрібно робити вигляд, що ті що давлять на кнопки не розуміють, що вони голосують не за ринок землі, а за продажу держави. То ж необхідно пам’ятати, що кожен голос за продажу земель с-г призначення - це  крадіжка 50 мільйонів доларів щорічно у українського народу кожним, хто за це голосує. І якщо уже через 10 років українці виставлять рахунок тим, хто за це голосував, чи їх родинам, то це буде відповідно 500 мільйонів доларів з кожного. І так буде.

Чому б нам, щоб мати і достойні пенсії і чесно дивитися в очі нащадкам, не створити умови щоб повернути землю сільськогосподарського призначення суспільству? Необхідно зняти Україну з «міжнародних торгів» і тільки держава повинна виступити єдиним покупцем земель сільськогосподарського призначення. Ні, я не пропоную її відібрати у тих хто отримав земельні паї у власність. Сьогодні у нас в країні створилася така ситуація, що всі заборгували всім. Держава дала гроші  із бюджету (точніше наші гроші), на рефінансування банків, з яких на даний час багато ще не повернуто, допомагає будівельникам, списує  борг теплокомуненерго і т.п. Водночас люди заборгували за банківські кредити, хочуть купити у будівельників квартири, навчати своїх дітей, онуків у навчальних закладах, мають великі борги перед ЖЕКами, то чому б нам не провести взаємозалік і не прирівняти державний земельний акт до векселя, який можна погасити здавши лише державі? Боржник розраховується з банком, а банк, передаючи державний акт державі, розраховується за свої борги перед державою. Здавши державний акт – вексель, у навчальний заклад бабуся зможе заплатити онукові за навчання. А хто захоче і надалі віддавати землю в оренду - нехай віддає. Орендар за державну частину землі буде платити орендну плату в державу, а за іншу -власнику земельного паю. І нехай орендують землю і виконують  екологічні закони України ті, хто її орендував і не бояться, що не зможуть її викупити. Краще на ті гроші, що мали витратити на купівлю землі, придбають нової вітчизняної техніки чи візьмуть її у лізинг, чим допоможуть нашим машинобудівникам, а можливо віддадуть свої державні акти за ту-таки техніку, а завод погасить ними свої податкові зобов’язання перед державою.  Я не кажу, що це - єдине правильне рішення, але якщо ми - незалежна держава і хочемо нею залишитися, якщо ми хочемо знизити податки і одночасно збільшити надходження до бюджету - ми повинні шукати і знаходити рішення.

 

Людина повинна бути поближче до природи, лише спираючись на землю двома ногами, вона стає стійкішою до життєвих негараздів – у неї з’являється природній захист. Адже не обов’язково, що життя в селі - це лише робота в полі. На даний час науково-технічні досягнення дають можливість зменшити кількість працюючих у сільському господарстві. До сільського населеного пункту необхідно підходити, як до місця проживання, який формує сильну цивілізацію майбутнього і який створює власний захист від різних криз, які періодично будуть трясти цей світ. Якщо на сімейній фермі син працює поряд з батьком, онук з дідом, то це сама вища і надійна форма виховання. Затишний притулок для дітей, під час їх становлення і пізнання світу, завжди був і залишається важливим чинником у вихованні. Не тільки стабільна робота створює безпечне середовище, але й оточення, дитячий садок, школа, церква також мають значний вплив на це.  Варто відзначити, що в суспільстві, де переважає увага до сімейних відносин і виховання дітей, безпечне середовище завжди зберігається і передається наступним поколінням. А в тому суспільстві, де сімейні відносини і виховання дітей приносяться в жертву грошовій економіці, цього, як правило, не відбувається.

 

Хвороби сучасного суспільства – самітність, безлади, вандалізм, алкоголізм, наркоманія і пов’язана з цим злочинність – є наслідком байдужості влади до таких факторів, як любов, сім`я, діти, а звідси і майбутнє країни.

 

Наші діти і онуки вірять нам вони навіть не можуть допустити, що ми уже їх зрадили дозволивши розпродати Україну, а разом з цим і їх майбутнє. Нещодавно на телевізійному політичних шоу у одного з постійних там експертів запитали, чому наші діти тікають за кордон і що необхідно робити щоб цього не відбувалося? На що вчений муж відповів, що в цьому нічого страшного не має на їх місце в нашу країну приїде молодь з інших країн. Я цю відповідь згадав коли прочитав, в Інтернеті, як в Німеччині один німецький пенсіонер зробив в автобусі зауваження, про погану поведінку, хлопцям не європейської зовнішності за, що ті вибили пенсіонеру зуби. Вставляючи зуби німець мабуть жалкував, що відпустив своїх дітей на роботу за океан. Але їх діти якщо і їдуть за кордон то на високооплачувані посади і серйозні контракти, а наші прибиральницями, різноробочими та доглядачами пенсіонерів – людьми третього сорту. І тільки тому, що їхні батьки, на їхній батьківщині не змогли створити їм робочі місця відповідно до їхніх здібностей і покликань. Тож нехай старше покоління і розраховує на «достойні» пенсії, які їм «вділять», як тому німцю, хлопці, що приїдуть з теплих країн на місце нашої молоді яка втече за кордон.

 

Тому тим хто йде в депутати, тим хто знаходиться при владі та й усім жителям України, не потрібно забувати, що стаття 5 Конституції України стверджує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Тому хочу нагадати притчу про злочинних винарів, яку розповів  Ісус Христос первосвященникам і фарисеям: «Був господар один. Насадив виноградник він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, - і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, - і одного побили, а другого замордували, а іншого вкаменували. Знов послав він інших рабів, більше як перших, - та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: «Посоромляться сина мого». Але винарі як побачили сина міркувати собі стали: «Це спадкоємець, ходімо, замордуймо його, - і заберемо його спадщину!» І, схопивши його, вони вивели за виноградник його та й убили. Ото ж як прибуде той власник винограднику, що зробить він тим винарям?»

Первосвященники і фарисеї кажуть Ісусу: «Злочинців погубить жорстоко, виноградник віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно». Ісус промовляє до них: «Чи ви не читали ніколи в Писанні: «Камінь, що його будівничі відкинули, - той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити. І хто впаде на цей камінь – розіб’ється, а на кого він сам упаде – то розчавить його». (Євангелія від святого Матвія, 21)

 

Лев Миколайович Толстой в своїй сповіді: «В чому моя віра?» пише: «…По вченню Христа, як винарі, які жили в саду, не ними обробленому, повинні розуміти і відчувати, що вони в неоплатному боргу перед господарем, так і люди повинні розуміти і відчувати, що від дня народження і до смерті, вони завжди в неоплатному боргу перед кимось, перед тими хто жив до них, хто живе зараз і має жити в майбутньому, і перед тим, що було і є і буде початком всього. Як винарі які або забули, або не хочуть знати того, що їм переданий сад обкопаний, огороджений, з викопаним колодязем і що хтось уже попрацював до них і тому також чекає від них роботи; так само і люди які живуть тільки особистими інтересами, забули чи хочуть забути все те, що зроблено  раніше  до їх народження і робиться за весь період їхнього життя і тому від них чекають віддачі; вони хочуть забути, що усі блага життя, якими вони користуються їм дані і даються лише тому, що вони мають передаватись або віддаватись. Ця поправка погляду на життя і є наріжним  каменем вчення Христа, як він і сказав в кінці своєї притчі. Саме передаватись і віддаватись, а не ділитись і привласнюватись.»

 

Колись Сенека у одному із своїх моральних листів до Луцилія наголошував: «Чи могло ще якесь покоління бути щасливішим від того, давнього? Разом утішалися дарами природи. Вона ж гойно постачала ними всіх – дбайлива матір, опікунка. Люд володів тими багатствами безпечно, спокійно. То чому б мені не назвати найзаможнішими те поріддя смертних, серед якого годі найти вбогого? У той прекрасний лад увірвалася захланність, і жадаючи бодай що-небудь зробити лише своїм, усе зробила чужим: полишивши неосяжний достаток, загнала себе в тісноту. То вона захланність, привела з собою нестатки: зажадавши для себе багато, втратила все. Хай вона тепер силкується надолужити втрачене, хай ниву приточує до ниви, зганяючи з неї сусіда чи то кривдою, чи підступом, хай прирівнює свої орні землі до обширу цілих провінцій, хай для далеких мандрівок їй служать просторища власних володінь, - ніщо вже не поверне нас, хоч за обрій женімо свої межі, до того, від чого ми відійшли!»

Усі ці роки незалежності зомбування українців, що ринок це "всё", і допуск до ЗМІ, лише тих економістів які підтримують "Вашингтонський консенсус" і "доктрину шоку" Фрідмана, привело до того, що нове покоління "політиків", прийшовши у владу вважає, що повний розпродаж держави і того надбання, що десятками років створювали попередні покоління це і є їх місія освячена «великими» гуру економіки.

В той же час, прогресивні економісти світу підкреслюють, що ефективність «невидимої руки ринку» - черговий міф. «Хитрість економістів «риночників» полягає в тому, що вони розуміють: вільна торгівля не має ніякого відношення до антикризових заходів, - але цю інформацію " замовчують "». А тим країнам, які потрапили у скрутне становище ( при їх же «допомозі») говорять: «Ви хочете врятувати країну? Розпродайте її».

А нам варто подивитися на сусідню Польщу та знати те, про що нам не кажуть:

-У Польщі, коли лідери «Солідарності» зрадили робітників і почали розпродавати країну під контролем МВФ, страйки зупинили процес приватизації - і саме з цього періоду і почалося їх економічне зростання, всупереч всім прогнозам іноземних радників « Солідарності».

А що ж ми?  Що  зараз з нами відбувається? Жителі України все більше і більше нагадують парашутистів, яким на висоті двох тисяч метрів замість парашутів повішали рюкзаки, і давши в руки якийсь шнурок, розказують, що якщо потягнути за цей шнурок, то «парашут» розкриється.  І ми вперто смикаємо за цей шнурок, достеменно знаючи, що у нас за спиною.

   Тому, страшний гріх висить над тими, хто за гроші свого народу, замість того щоб служити йому, підло відбирає у нього останнє. Ви можете подивитися в недалеке майбутнє України? А я вам скажу, якщо так буде продовжуватися, то його немає. Що таке, більше 70% території одночасно виставити на торги, та щей під час війни, тоді  коли в світі ходять велечезні нічим не підкріплені гроші. Це значить втратити територію, втратити Україну. Вони створюють ілюзію боротьби між собою у парламенті, а в цей момент продається майже вся українська земля. А після цього, вже самі все розумієте, міжнародні співтовариства не допустять, щоб хтось зазіхнув на приватну власність того, хто її купив. Українці дуже терплячий народ. Як там у нас кажуть: "Поки півень смажений не клюне ...", але це прислів'я вже дуже застаріле, при сьогоднішньому інформаційному і технічному прогресі ті що впали вже не піднімаються. І не можна чекати третього дзвінка. Його просто не буде. Світ зміниться, і це вже може бути назавжди. Сьогодні боротьба набуває інші риси, і нація яка програла назавжди йде із історії, звільняючи місце для більш сильних і жорстоких. І це пора зрозуміти. А щоб залишитися на цій планеті, нація повинна, в першу чергу, захищати своє місце проживання. Це раніше можна було переходити з одного місця на інше, а сьогодні це неможливо. Сьогодні навіть азіати кров'ю захищають свої піски, а українці то, що їм дано Богом, віддають, не пручаючись.

 Нам здається, що світ занадто складний і нам не під силу зрозуміти все, що відбувається. Але це не так, світ навкруг нас простіший ніж нам здається. Нам краще сказати, що це складно і ми не можемо вникнути в це та щось змінити. Нам комфортніше в позі ображеного і ошуканого. Світ занадто поганий для нас несправедливо обійдених і незаслужено недооцінених. А що ми робимо для того, щоб щось поміняти на краще?

     Щоб краще зрозуміти цінність нашої Землі, ми  маємо ознайомитися з такою наукою як - "Фізична економія" , у створення якої внесли значний вклад українські учені - Подолинський, Вернадський, Руденко. А також вивчити що таке - "Природній капітал", та зрозуміти, що він має належати усім поколінням українців, а не тільки тим хто сьогодні на роздачі. А після цього звернути увагу, що поки нас забавляють "ринковою економікою", світ змінився, а сильні світу цього уже стали на шлях "рентного капіталізму", це коли не варто буде ризикувати і тратити гроші на якесь виробництво чи конкуренцію на ринку, за просування свого товару, а просто скупити у лохів природні ресурси і землю, щоб потім довічно отримувати ренту, від тих же лохів які захочуть на цій землі працювати, щоб якось вижити та утримати свої родини.

 

Ми ніяк не можемо зрозуміти, що держави, жителі яких не аналізують того, що відбувається, а лише спостерігають, як шматують їхню Батьківщину та стають у чергу, щоб підібрати крихти, не можуть довго залишатися незалежними.

 

 

Що  заважає нам – громадянам України, переоцінити свої вчинки і щоб ніколи не перейти точку неповернення почати жити та діяти так, щоб не було соромно перед нащадками?  

                                                  ХРОНОЛОГІЯ ВЕЛИКОГО ЗЛОЧИНУ.

Коли люди виступають проти того хаосу, що відбувається з землею с-г призначення і проти негайного введення ринку с-г земель, зразу ж звучать звинувачення – Чому ви не даєте власнику паю розпоряджатися своєю землею? До того ж про це кричать особи які ближче до іноземних грандів ніж до власників паїв і України. Ну що ж, давайте коротко розглянемо, як і чому у 52-х мільйонній країні, землі с-г призначення були розпайовані лише між 6,5  мільйонами, а по деяких даних 1 мільйон пенсіонерів померли, так і не отримавши свій пай, і у кінцевому результаті пайщиків стало лише 5 мільйонів. Мабуть, ні для кого, вже не секрет, що деякі міжнародні організації були дуже зацікавлені, щоб Україна викинула на ринок свої с-г землі. Для цього усі земельні рекомендації розроблялися за межами України. Виникає питання – Чому ж ніхто із української влади цьому не противився? І ось тут починається саме цікаве. Давайте згадаємо Акцiонерний комерцiйний агропромисловий банк «Україна» (АК АПБ «Україна»), який був створений за кошти акціонерів. Акціонерами банку стали 5160 юридичних осіб: агропромислові об'єднання, установи, колгоспи, міжколгоспні підприємства і т.д.( а уже через деякий час банк мав 337 тисяч акціонерів). У перші роки незалежності це був найбільший банк України. Грошей було багато і, як виявилося, керівництво банку легко ними розпоряджалося на свій розсуд. Так, за вказівкою Віктора Ющенка, який на той час був заступником директора банку «Україна», 18 грудня 1991 року якомусь СП "ДипСовГруп" у Росію, було перераховано 2 мільярдів рублів, а потім те підприємство немовби мало повернути 25 мільйонів доларів. Але рублі пішли, а долари не прийшли. І це був лише перший «пробний шар». Потім і була заведена якась кримінальна справа про цей злочин, але тут же була призупинена. А українська влада зрозуміла, що гроші банку можна використовувати на свій розсуд, якщо акціонерів розігнати, або по науковому «розпаювати». «Відбувалася видача великих сум кредитів за вказівкою високих посадових осіб наближеним до них підприємствам, за низькими відсотками річних, які потім і не поверталися, а також використовувалися кошти банку у виборчих компаніях…» і т.д. (із звіту депутатського розслідування Г. Омельченка і А. Єрмака). А самі ж, уже реформовані КСП – акціонери банку, сиділи без грошей, тому, що не могли забрати свої кошти не тільки із банку, але і з державних та «ваучеризованих» переробних підприємств, куди вони здали свою продукцію, а влада і наближені до влади, розпоряджалась тими коштами і підприємствами як своїми. Навіть іноземні радники, які ратували за впровадження земельної реформи, не могли стриматися від негативної оцінки діяльності влади у заповзятому розвалі колективних сільськогосподарських підприємств. Ось, що про це говорив, у 1995 році, радник міністра с-г України Роберт Уолкер: «…По самих скромних підрахунках 90% колективним господарствам, держава не платить по контрактах по пів року і більше. В результаті у сільгосппідприємств не має оборотних коштів і вони не можуть купити запчастини і обладнання, видати працівникам зарплати. Три четверті з них не в спромозі отримати кредити. А вільна реалізація своєї продукції, до виконання держконтракту – заборонена, що нагадує експропріацію. Загальна ж кількість податків, які платять фермери і КСП, досягає аж до 40». (ж-л «Бизнес – Эксклюзив» № 4, 1995 р.) У то й же час, банк «Україна» видавав кредити тим хто завозив іноземну техніку і с-г продукцію чим знищували національного виробника. І це говорю не я – ««На тлі деградації власного виробництва сільськогосподарської техніки під кредити було закуплено значну кількість зарубіжної техніки, що прив’язує аграрний сектор до іноземного товаровиробника і нищить власне сільськогосподарське машинобудування. … Одночасно на тлі занепаду вітчизняного птахівництва масово завозиться з інших країн куряче м'ясо, часто – густо неякісні концентрати курячих супів тощо» і т.д.- ( Монографія К. НІСД, 1997р, «Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення», автори В. Т. Шлемко, І. Ф. Бінько. Ст.19)

А ось ще, це уже пише чех Томаш Фіала – « 1996 рік. Ми купили 4% акцій найбільшого на той момент банку «Україна». Але……. Хоча нам допомагав посол Великої Британії, зустрічалися з Віктором Ющенком, який тоді був головою НБУ і обіцяв, що угода відбудеться. Договір довелося розірвати. Потім нам стало відомо, що політики, які тоді перебували у владі, крали гроші з банку «Україна». Коли вони дізналися, що іноземці купують 4% і стають великими акціонерами, почали переживати, що це змусить банк працювати прозоро». Томаш Фіала, СЕО Dragon Capital, ( журнал «Новое Время» від 19 серпня 2016 року).

У 1994 – 95 р.р. с-г підприємства і сільське населення яке, по наведених вище причинах, було доведене до зубожіння і сиділо обкрадене своєю ж владою без грошей і засобів для існування, стояло на межі бунту. Це влада відчувала. І ось тут зійшлося і бажання іноземців, і українських «керманичів». І коли президент Кучма, лише на короткий термін, по домовленістю з ВР України, отримав право видавати укази, які були на рівні законів, то були видані укази які докорінно змінили устрій і взагалі, майбутнє України. Після цих указів усі с-гі підприємства змусили негайно приступити до реорганізації. Говорячи відверто – Влада, щоб відволікти увагу від своєї некомпетентності і своїх злочинних дій, узаконила загальний «дерибан» державних і колективних підприємств, у той же час, давши можливість, тим хто був при владі і наближений до влади, мати із цього «жирні куски». Одні підприємства розділялися, інші реформувалися, а ще інші розтягувалися і взагалі знищувалися. Отримати кошти з банку чи із переробних підприємств, новим господарствам, які були створені після такого "розпаювання", було складно із-за відсутності відповідних документів, ну а заявляти про своє акціонерство взагалі було нічим. Ось і настав «золотий» час для наших «рвачів». Як говорив один із вождів: «Немає людини, немає проблеми». Так і в даному випаду - немає акціонерів, немає і банку. І через деякий час банк взагалі ліквідували. І тому, ті хто найголосніше кричить – «Дайте «законним» власникам розпорядитись і продати свій пай», мають знати - як діставались ці «паї», і що при тому «розпаюванні» взагалі не було присутніх будь яких моральних принципів і законів, а тим більше думки про майбутнє України і українців.

Свідомо розвалене сільське господарство, зникають з карти цілі населені пункти. Що ще мають принести в жертву мільйони, щоб задовольнити жадобу сотень?

                  ЗЕМЛЯ ЯК ОБ’ЄКТ РОЗБРАТУ НАЦІЇ ТА ЗНИЩЕННЯ КРАЇНИ.

  Якщо поглянути у історію будь якої країни чи родини, то можемо побачити, що у більшості, усі війни і родинні чвари розпочиналися із-за якихось матеріальних об’єктів, і у першу чергу, із за земельних питань. Усе інше – релігія, мова і т. д. складали лише ідеологічну обгортку справжніх намірів.

  Механізм самознищення української нації запустив колишній президент Кучма який одним своїм указом розпаював с-г землю України, а звідси розпочався розвал сільського господарства, переробної промисловості, машинобудування, безробіття і т. д і т. п... Проаналізуйте самі - там де було сильне господарство і там працювало багато працівників (а це і тваринництво і садівництво, овочівництво, переробні підприємства і т. д.), то там на одну людину припало 1-2 га паю, а там де було до ручки доведене господарство і було мало працівників, а землі так само як у сусідів, то там на пай випало по 7-9 га.?  А в цілому по регіонах в Україні розмір найменшого земельного паю 1 га, а найбільшого 15 га . А у той же час, багато українців навіть не мають землі для садової ділянки. То це що - українці іншого сорту? Про яку мораль і справедливість, у цьому питанні, узагалі можна говорити?

  А тепер маємо те що маємо. А точніше те до чого нас планово вели іноземці, які уклали у так звану «земельну реформу» великі гроші, та з не терпінням уже багато років чекають відкриття ринку с-г землі в Україні. Їхнім планам, коли вони скоренько після розпаювання - поки українці ще не оговтались, хотіли запустити ринок землі, на першому етапі помішала жадібність українських чиновників, які почали затягувати процеси розпаювання і видачі документів, допоки собі не відріжуть ласий шматок .

Потім, коли із великими потугами до влади був притягнутий Ющенко, який, що цікаво на вибори йшов під гаслом – «Ні продажу землі», а після обрання президентом зразу ж став на сторону ринку, до того ж – «ринку без будь яких правил».

Тому не дивним є те, що президент В.А. Ющенко так спішно, на бажання іноземців, хотів виставити нашу землю на міжнародні торги у грудні 2006 року, а потім у грудні 2009 року накладаючи вето на закон про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. У січні 2010 року Верховна Рада подолала вето президента лише з другої спроби (дозріли свої латифундисти які підтримали патріотів). А чи уявляємо ми, що сталося б з Україною, коли б у Верховні Раді не знайшлося 300 голосів і вето було не подолане, і у нас розпочався дикий земельний ринок без усяких упереджуючих і стримуючих законодавчих актів? Коли б так сталося то ми сьогодні уже б заздрили тим індіанцям чи жителям Гондурасу. Я взагалі не розумію такого специфічного відношення до патріотизму коли в одній руці свічка по Голодомору, а у другій - закон про продаж землі (території) України.

Потім прийшов Янукович, найближче оточення якого, уже увійшло у смак експлуатації української землі і вирішило не пускати сюди іноземців, продовжити мораторій, а ринок провести «чисто» по своєму – віджим, «відхват» і узаконення тільки для ближнього кругу. І я думаю, що це також послужило однієї із причин підтримки іноземцями Майдану.

Порошенко і ті латифундисти які його оточували, розуміли цінність землі лише для себе і для своїх. Тому він також підтримав продовження мораторію, поки не знеціняться в Україні будь які цінності, вони накопичать кошти, доведуть власників паїв до зубожіння і за безцінь, та при допуску на ринок лише самих близьких, скуплять землю.

І ось на кінець, українцям «дали» можливість «обрати» народного президента і його депутатів, яким інтереси українського народу взагалі «пофіг», а власні інтереси тих хто голосує, а це колишні фотографи, артисти, блогери, чиїсь персональні водії, та інші - окреслюються невеликими сумами, у порівнянні із із тим, що вимагали за голосування деякі попередні депутати. Ось тому і все відбувається у «турборежимі» поки ці ще не увійшли у смак і не вимагають більшого.

Але повернемося до сьогоднішнього стану речей на полі «ринку землі».

Хто за ринок сільськогосподарських земель без правил (це те, що сьогодні пропонує нова влада):

- Автори програми «Вашингтонський консенсус» - МВФ.

- Іноземні держави які мають гроші, є патріотами своїх країн і думають про майбутнє.

- Транс - національні компанії, для яких купувати матеріальні активи і платити за це зеленими фантиками, які ось-ось обезціняться – це великий бізнес.

- Можуть бути навіть наші латифундисти, щоб потім продати наваривши на цьому, уже весь свій бізнес якомусь великому гравцю , а самим покинути Україну. Вони можуть навіть зараз взяти у свого майбутнього покупця кошти для викупу орендованої сьогодні землі, а потім все це віддати немовби за борги навіть не сплачуючи податки. Звичайно їм би сьогодні був ще вигідний мораторій на землю, але вони при їхньому досвіді найдуть свій виграш при будь якому розкладі.

- Ще хочуть, аж бігом ринку деякі власники паїв чи їх спадкоємці, вважаючи, що щось виторгують. Але тут вони помиляються. Схема розміщення ділянок на полі така, коли викупити декілька то можна заблокувати інші – буде успішно діяти…

- Ще зацікавлені великі чиновники, земельні спекулянти, чорні ріелтери, команди рейдерів яким добавиться роботи, а звідси і заробітку та інші.

Чи зможуть на цьому ринку землі гравцями бути сьогоднішні фермери - навряд. А за тих хто захоче фермерувати завтра я взагалі не говорю. Занадто не рівні умови. Та і досвід інших країн де відкрили ринок ось такий землі підказує, що якщо якийсь фермер і збере гроші чи залізе у борги та якимсь чином, на електронних торгах викупить якийсь десяток чи навіть до тисячі гектарів, то через рік два він збанкрутує, тому що скільки б він не працював, але великі компанії перекриють йому ринок збуту, або ж здемпінгують на цінах. А що цих декілька фермерів які залишаться, хто їх буде захищати? Так, що навіть викупивши і маючи, мрію всього життя – власну землю, фермер може радіти лише одному, що його похоронять на власній землі.

Хто проти? Це ті хто розуміє, що за цим «земельним ринком» криється і ті чиє серце підказує, що Батьківщиною торгувати не можна.

І звичайно із мораторієм варто закінчувати, можливо продовжити лише на деякий час щоб провести детальне вивчення цього питання і обговорення у суспільстві. Зважити на усі ризики які існують сьогодні у глобальному світі, а не порівнювати те, що було ще сто чи навіть двадцять років тому, та прийняти виважене рішення де були б ураховані насамперед :

1. Питання національної безпеки (вважаючи на те, що с-г землі у нас займають 72% території)

2. Відповідальність перед майбутніми поколіннями.

3. Економічна вигода від того чи іншого варіанту ринку с-г земель для українців і майбутнього України.

От хоча б із урахуванням ось цих питань та відкинувши власну жадібність, ми маємо підходити до стратегії ринку землі, у сьогоднішніх наших реаліях щоб на кінець вийти на прямий шлях земельного питання.

  Сергій Медвідь  ( Скорочено із книги "Хронологія великого злочину" 2019 р. вид "Консоль")

 

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі